Тетяна Теличкан
Ні. Не сумуй, що
час летить невпинно,
Що спогадів
зібралось вже копна,
Й не всі вони
веселі та щасливі,
Й на скронях вже
з’явилась сивина.
Що шлях твій був
не рівний і не легкий,
І важко було
шляхом тим іти,
І розгубились
мрії й сподівання,
І хочетьсч світ
за очі втекти...
Радій щодня, що
знову бачиш сонце,
Втопити можеш
погляд в небесах,
Що комусь можеш
дарувати радість,
Й відчути
поцілунок на устах.
Радій, що можеш
вирушить у мандри,
Когось любить і
дарувать тепло.
Бо час летить, а
мить така коротка –
Щоб потім вже запіздно не біло.
|
Завтра
Завтра – для всіх нас оманливе слово,
Мов жінка та, у
таємній чадрі,
Може всміхнутись
ласкаво й не гордо,
Може у серце
встромити мечі.
Завтра – можливо
заступить все хмара
Може і сонце твоє
пропаде,
З’явиться туги неясна примара,
А, може, вже
завтра усе це пройде.
Може вже завтра
здійсняться бажання,
Завтра, можливо,
минеться біда,
Завтра до серця
прийде кохання
І у душі заспіває
весна.
„Завтра” – для
всіх нас надія й чекання,
Мов та картина за темним вікном,
Що може стати
здійсненим бажанням,
А може наснитись
страшним тяжким сном |
