|
|
Коловорот людей щоденний,
Машин потоки, шум і гам,
Галоп по місту, біг буденний,
Немає простору для дум...
Встаєш, біжиш. Куди, для чого?
У нетрях міста ти чужий,
І згадуеш себе, малого
У тім краю, де кожен - свій.
Короткий вечір проминає,
І темрява вкриває все,
Потік машин іще співає,
Та спокій в душу ніч несе.
Прилігши на зручнім дивані,
Ти поринаєш в дианий світ,
Де вперше ти зустрів кохання,
Де дарував коханій цвіт
Садів весною на світанку,
Де соловейко щебетав,
Де батько на просторім ганку
Щось діловито майстрував,
Де роси землю напоїли,
А в небі пурхали пташки...
Куди роки ті відлетіли?
Чом в місті світ такий важкий?
...Світає. У вікні маячать
Будівлі сірі, мов мара,
Це ранок настає, а значить
Що зновув міста вир пора.
В. Вишневський
|
