В мені дві мови, мов дві долі,
А в тілі - лиш одна душа.
Мов на подвір"ї, дві тополі,
А поміж ними - йде межа.
Ділили двір, як батьків спадок,
І до тополь було дарма.
Та від жадоби, та нападок -
Тепер родини вже нема...
Хоч рідна кров - межа між ними,
Й не поєднатися уже...
Зростають діти їх чужими.
Так треба, скажете...Невже?
О. Вишневська
