|
|
У полі широкому вітер гуляв,
Розлогими крилами хвилі здіймав,
Він стрімко летів - та поволі затих,
Торкнувшись тендітних квіток польових.
Ті трави чарівні, умиті росою,
Його здивування своєю красою.
І вітер, вдихнувши повітря п'янке,
Почав шепотіти зізнання палке.
Та байдуже квітам до того кохання,
Далеке для них піднебесне бажання.
Занадто високі для них почуття -
Занадто коротке для цього життя...
О. Каспарович
|
