Із міста в місто, з залу – в зал,
Гастролі – праця нелегка,
І ресторан-готель-вокзал –
Щоденний графік співака.
А після того – пустота,
Хоч чесно він відпрацював,
Немов би й пісня – а не та,
І що хотів – те не сказав…
Та що робить – такий контракт,
І не важливо, що в душі,
Лиш рота відкриваєш в такт,
І видаєш думки чужі.
„О, мікрофоне, друже мій! -
Якось артист протестував, -
Ти знаєш, я не лицедій,
Немов співав, а все ж мовчав...”
А мікрофон його почув,
І відчай той відчув сповна,
Завив він, запищав, загув,
Й настала в залі тишина...
Тут справжня пісня попливла
У зал із серця співака,
Мов хвиля щирого тепла,
Мов ніжності душі ріка.
Таких овацій він не знав,
Ніде ще не вітали так,
І він розчулено сказав:
„Тепер, нарешті, я - співак!”
В. Вишневський
