 |
І не про неї скажуть: "Одинока"...
|
|
Поволі йшла…
мрійливо посміхалась,
Вдихала осінь,
і життю раділа,
Себе змінити
Вже не намагалась,
Бо знала —
що змінитися несила…
Це не її сльоза
зросила щоку…
І не вона вночі
чомусь не спала…
І не про неї скажуть:
“Одинока”…
Усе минуло —
наче не бувало…
ВІН САМ СОБІ тоді
підрізав крила…
І хай болить ЙОМУ…
Вона ж відчула,
Що новий вітерець
підняв її вітрила…
А про старий…
Старий — вона забула!
О. Каспарович
|
|
|
|
|
|
 |
|
Рекомендуємо:
|
|
